Від автора

    Душа людська. Яка ж вона трепетна. Щойно її огортав сум, бриніла сльозами, аж ось – радісна звістка – все довкола заіскрилося, заграло веселковими барвами. Сум змінився на радість.

    Миті життя. Вони неповторні. Кожної з них ми перебуваємо у певному психологічному настрої. Багатоколірна палітра життя. Відтінки межують від світлих до темних. 

    Дні злітають, мов осіннє листя. День. Ще день. Що далі? Людській цікавості немає меж. Мріється про хороше. Мрія не прилітає птахом, не сідає на плече, не заглядає увічі, не сповіщає про свою появу – за неї слід боротися.

    Іван-Царевич прагнув спіймати птаху-Жар, однак залишився з одним-однісіньким пером  у руці. Вирвалася. Недосяжна.

    Отак і мрія. Буває недосяжною, нездійсненною. Та чи варто через те вкладати на олтар смутку сподівання? Життя продовжується. На те ти – Людина, аби сподіватися, мріяти…